Ukraińskie uchodźczynie wojenne - recenzja - огляд

З однією валізою, але врятувати життя - огляд

Ukraińskie uchodźczynie wojenne. Tożsamość, trauma, nadzieja

Autorstwa Aleksandry Boroń i Agnieszki Gromkowskiej-Melosik

30 грудня 2022 року польське видавництво «Ім- пульс» видало книгу двох професорок з Познані «Українські воєнні біженки. Ідентичність, травма, надія». У передмові читаємо: «На момент друку цієї книги в інтернеті вже існує понад 100 мільйо- нів звернень, які стосуються проблеми українських біженців. Текстів наукового характеру серед них немає. Пропонована книга має заповнити цю про- галину. З 24 лютого 2022 року кордони України пе- ретнули 8,7 млн осіб, з них в Європі зареєстровано 5,6 млн осіб».

Свої роздуми авторки розпочали віршем Станіслава Бараньчака (польський поет-емігрант, дисидент, викла- дач Гарвардського університету; 1946-2014) «Якщо пор- целяна, то тільки така», нагадуючи читачеві про тимчасо- вість і крихкість людського існування. Настанова вірша цілком узгоджується з міркуваннями й аналізом, що міс- тяться в книзі, а особливо – з окремими історіями укра- їнських жінок. Саме в них можна побачити весь спектр трагедій, що сталися під час жорстокої нещадності війни, розв’язаної росією. Їхні окремі голоси утворюють багато- потокову історію про вимушений переїзд до Польщі, по- казуючи драму прийняття рішень в умовах стресу, стра- ху та екзистенційної невизначеності. Це розповіді як про порятунок життя в небезпечних умовах, так і про тугу за тим, що було, про побудову повсякденності (виживання) у новому, чужому для себе та дітей місці, без прямої під- тримки родини, друзів, без знання мови, з обмеження- ми, пов’язаними з фінансовими ресурсами, а також про усвідомлення власних сил у подоланні труднощів, з яки- ми вони зіткнулися. 

Валіза, про яку розповідає поет у згаданому вірші, по- стає в кожній окремій історії, яку почули авторки книги. Наприклад, в історії Галини воно набуває символічного виміру: «...y потяг пускали лише одну людину з однією валізою, а у деяких людей було більше, і вони залишили ці валізи на платформах, і в мене в пам’яті залишилася A. Boroń, A. Gromkowska-Melosik, «Ukraińskie uchodźczynie wojen- ne. Tożsamość, trauma, nadzieja». Kraków, «Impuls», 2022. – 270 s. Аґнєшка ҐРОМКОВСЬКА-МЕЛОСІК, Александра БОРОНЬ Переклад з польської Стефан Лашин ця картина, що поїзд йде, а позаду багато валіз. Серед них були гарні, шкіряні, були й різних кольорів. І тоді я подумала, що в житті не так важливо, що ти маєш, що можна втекти навіть з однією валізою, але мати життя, врятувати його».

Таке твердження дає нам зрозуміти, що віссю роздумів співрозмовників є подорож, яка розуміється як вихід, так і еміграція. Вони вирушили самі, з дітьми, залишивши сім’ю, найближчих друзів, домівку, роботу і все, що було близьким у житті. Зазвичай у них в руках одна валіза з найнеобхіднішими речами, яких після розпакування ви- являється недостатньо або вони не зовсім влучно піді- брані. Бо хіба можна упакувати своє теперішнє життя в маленьку прямокутну коробку?

Вони йдуть з жалем, тривогою та смутком, часто зі сльозами та розпачем. Невідомо, чи вони коли-небудь повернуться і чи зможуть побачити своїх близьких, з якими розлучені. Іноді вони точно знають, куди пряму- ють, іноді вирішують в дорозі, і часто рішення, де зупини- тися тимчасово чи назавжди, є випадковим. У кожному з цих випадків це новий початок, для одних він асоцію- ється з полегшенням і надією, для інших – із тривогою та відчуттям безпорадності.

Проте, незважаючи на їхні індивідуальні життєві істо- рії, вимушені емігрантки опиняються на межі належнос- ті. Емоційно пов’язані з батьківщиною, вони не можуть повернутися на неї і водночас намагаються знайти своє місце в новій країні проживання. Раптовий від’їзд із краї- ни, економічна невизначеність внаслідок втрати засобів до існування, зниження соціально-професійного стано- вища сприяє появі відчуття нестабільності, тривоги та непередбачуваності майбутнього. Вони постійно шука- ють: роботу, житло, відчуття безпеки, можливості набути нових кваліфікацій та компетенцій. Постійно в дорозі.

І все ж надія не покидає їх, вони постійно борються з реальністю та собою – за цілісність власної ідентичнос- ті, за майбутнє своїх дітей, їм важко знайти себе в чужій країні. Вони не є пасивними об’єктами, що піддалися шокуючій масі подій. Не дивлячись на відчай, на всеохо- плюючу зневіру, що це сталося з ними так раптово, жит- тєву трагедію, яка перевертає їхнє поточне існування, вони хочуть взяти справу у свої руки, отримати відчуття контролю, але не фрагментарного (іноді ілюзорного, але часто дуже ефективного). Вони засмучені, але сміливі жінки в найглибшому сенсі цього слова. Вони не хочуть залишатися жертвами подій, які прорізали їхню біогра- фію, не хочуть, щоб видіння покинутого (а інколи вже зруйнованого) будинку та спогади про звірства росій- ських загарбників ламали їхню психіку. Вони борються за виживання, за соціально гідне існування та психічне здоров’я – по відношенню до своїх дітей і самих себе.

Героїні розміщених у книзі розповідей просторово і психологічно відірвані від батьківщини, але водночас не інтегровані в новому місці проживання. Вони перебува- ють у просторі «ні тут, ні там», «між позиціями, визначе- ними законом, звичаєм, конвенцією та церемоніалом» – якщо звернутися до В. Тернера (британський антро- полог, дослідник ритуалів у контексті соціальних змін; 1920-1983) – вони пасажири, їхні характеристики «не- однозначні; вони проходять через культурну сферу, яка має небагато або взагалі не має атрибутів минулого чи майбутнього стану».

Ця метафора подорожі також відсилає до проведе- ного авторками методу дослідження – наративного ін- терв’ю, завдяки якому вони змогли хоча б фрагментарно познайомитися з досвідом і переживаннями жінок та змістом, який вони надавали подіям, пов’язаним із при- мусовою еміграцією. Особисті розповіді дозволяють нам відкрити різноманітні фрагменти біографії, далекі від узагальненого портрета біженця, представленого в кіль- кісних дослідженнях і звітах. Зв’язок між тим, що людина пережила, та її історією є багатошаровим і являє собою своєрідну подорож – від події до її інтерпретації. Досвід людини – це елементи реального життя, які, у свою чер- гу, стають досвідом у процесі сприйняття та присвоєн- ня значень, також у контексті попереднього досвіду та соціокультурного контексту. Наступна фаза – це розпо- відь, яка поміщає ці переживання в певні рамки, у ситуа- ції зустрічі зі слухачем, залежно від стосунків між ними, але також інтерпретується у зв’язку з минулим і майбут- нім. Останній шар – це життя як текст, трансформований інтерпретаціями дослідника, його власним досвідом, припущеннями та знаннями. 

Через велику хвилю міграції українських жінок і дітей до Польщі авторкам вдалося безпосередньо зв’язатися з жінками-біженками та опитати їх. Крім того, їхні діти взя- ли участь у проєкті «У звичайних словах велика сила», в межах якого були створені казки та вірші для україн- ських дітей-біженців. Все це разом з мистецькими ро- ботами, що підготували діти з України, видано книгою (детальніше – в НС No15 від 16 квітня 2023). Це дозволило завоювати довіру наших співрозмовниць.

Метою було послухати їхні розповіді, щоб спробувати зрозуміти, що вони переживають і яке значення надають своїй втечі, травмі та поточній ситуації. Це дозволило відійти від представлення біженців як однорідної групи зі схожим досвідом, поширеного в літературі, і зосере- дитися на окремих історіях, що містять особисту пер- спективу, беручи до уваги «домашні наративи». З іншого боку, ці наративи можна розглядати в контексті зіткнен- ня з досвідом, страхами та мріями людей, які «зазвичай невидимі», а їхні історії невідомі. Вони є поштовхом до роздумів над проблемою біженців, а також над нашими ідеями, страхами та сподіваннями.

Авторки сподіваються, що їхня книга, а особливо зміст її дослідницької частини, сприятиме збагаченню знань про ідентичність українських біженців у Польщі та її ре- конструкції під впливом подій, що відбулися в їхньому житті. Це також може сприяти поширенню ідеї «міжкуль- турного інтервенціонізму».

Під час інтерв’ю обговорювалися ключові питання, пов’язані з українськими жінками-біженками. Вони сто- сувалися досвіду попереднього життя в Україні, трагедії та досвіду російської агресії, рішення втекти, а також поїздки до Польщі. Крім того, вони були пов’язані з їхнім становищем у Польщі, зокрема щодо відчуття відчаю і туги, а також бажання знайти себе в новій життєвій си- туації, одним із наслідків чого була певна реконструкція жіночності. Інтерв’ю стосувалося також проблеми житла та професійної ситуації жінок-біженок, освіти їхніх дітей та сприйняття Польщі і поляків. Нарешті авторки поста- ралися зрозуміти сприйняття жінками-біженками досві- ду участі в самому інтерв’ю.

Дослідницькій частині передує теоретична частина, яка складається із семи розділів. Перший розділ під наз- вою «Вигнання: теоретичний та історичний контексти» містить спробу реконструювати поняття біженця в кон- тексті різних, переважно соціологічних теорій і концеп- цій. Він також містить приклади конкретних хвиль і фено- менів біженців в історичному контексті та опис дій щодо біженців, у тому числі Польщі щодо українців у 2022 році. Другий розділ описує різні політичні, економічні, со- ціально-культурні наслідки біженства та міграції в мак- роперспективі. Третій розділ присвячено психосоціаль- ним наслідкам біженства для людини; особливо з точ- ки зору таких явищ, як травма, екзистенціальний шок і дестабілізація ідентичності. Четвертий розділ рекон- струює російську агресію проти України в період з 24 лютого 2022 року на тлі історичних та національних конфліктів. Також містить опис реакції міжнародної спільноти на агресію та підтримку України – як політич- ну, так і військову. П’ятий розділ описує – звертаючи ува- гу на вимір ідентичності – вибрані різноманітні аспекти, що характеризують національність, державність та укра- їнську культуру, зокрема польсько-українські стосунки. Розділ шостий є спробою охарактеризувати українську жіночість в історичній та сучасній перспективі. У ньому йдеться про емансипацію жінок та феміністські ідеї, як їх сприймають біженці. Cьомий розділ являє собою опис прийнятих методологічних положень, які безумовно вписуються в парадигму якісного дослідження. Восьмий розділ книги – дуже обширний, в ньому аналізуються та інтерпретуються результати власних досліджень, обговорення сприйняття українськими жінками свого статусу біженки: трагедії, травми та надії. У цьому роз- ділі йдеться про: життя в Україні до російської агресії; російську агресію та рішення залишити батьківщину; як знайти себе на ринку праці; навчання дітей та сприйнят- тя польської школи; Польщу та поляків у свідомості жі- нок-біженок; реконструкцію фемінності в нових умовах життя та сприйняття жінками-біженками досвіду участі в інтерв’ю. Дев’ятий розділ присвячено становищу біжен- ців у контексті міжкультурної освіти, особливо станови- щу українських жінок і дітей у Польщі у 2022 році. У ньо- му також представлено проєкт міжкультурної інтервен- ції «У звичайних словах велика сила», який виконує Ка- федра полікультурної освіти та дослідження соціальних нерівностей Університету Адама Міцкевича в Познані.

Підсумовуючи: авторки намагаються показати досвід жінок-біженок, подолання травми, а також потенціал для навчання та адаптації до нових умов. Аналіз та тлу- мачення ситуації біженців від війни з України, представ- лені в цій книзі, можуть бути використані в програмах інтервенції та міграційній політиці.

Аґнєшка ҐРОМКОВСЬКА-МЕЛОСІК, Александра БОРОНЬ
Переклад з польської Стефан Лашин

Źródło: країнський тижневик, Tygodnik ukraiński, Ukrainian weekly "Nasze Słowa, "наше слово" (str. 26-27). Рік lхviіi No 18-19 (3429-3430) Варшава

Zapraszamy do naszej księgarni internetowej: Запрошуємо до нашої інтернет-книгарні: https://www.impulsoficyna.com.pl/publikacje-naukowe/2374-1949-ukrainskie-uchodzczynie-wojenne.html#/27-wersja_ksiazki-ksiazka_drukowana_papierowa

Zapraszamy, Запрошуємо!

_____________________________________________________________